Оскільки займенник не називає поняття, це робить наше спілкування різноманітним і допомагає уникати повторів. Також займенники пов'язують зміст окремих речень і роблять їх більше зрозумілими. Він може вживатися замість іменника, числівника та прикметника.
Означальними називаються займенники, які вказують на узагальнену ознаку: всякий (усякий), весь (увесь, ввесь), кожний (кожен), інший, сам, самий. Вони змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники.
Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість).
Що таке займенник? Це самостійна частина мови, що вказує на предмет,ознаку або кількість, але не називає їх.
(«що» можна замінити займенником «щось», на «що» падає логічний наголос, значить, це сполучне слово (займенник), у реченні є додатком). Біля гаю, ЩО чорніє над водою, щось біле блукає. («що» можна замінити займенником який (гай); у реченні виступає підметом).
Займенник – це частина мови, яка вказує на предмети, їх ознаки, кількість, та називає їх. На які запитання відповідають займенники? Займенники відповідають на питання хто? який?
За морфологічними ознаками та лексичним значенням виділяємо такі розряди займенників: 1. Особові займенники – я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони. 2. Зворотний займенник – себе. 3. Присвійні займенники –мій, твій, наш, ваш, їхній, свій. 4. Вказівні займенники –цей, той, такий, …
Залишити відповідь